И҆са́їи 58
Select texts:
|
LXX, Rahlfs
|
Бі́блїа. Синодальная типография, 1901
|
| 1Ἀναβόησον ἐν ἰσχύι καὶ μὴ φείσῃ, ὡς σάλπιγγα ὕψωσον τὴν φωνήν σου καὶ ἀνάγγειλον τῷ λαῷ μου τὰ ἁμαρτήματα αὐτῶν καὶ τῷ οἴκῳ Ιακωβ τὰς ἀνομίας αὐτῶν. | 1Возопі́й крѣ́постїю и҆ не пощадѝ: ꙗ҆́кѡ трꙋбꙋ̀ возвы́си гла́съ тво́й и҆ возвѣстѝ лю́демъ мои̑мъ грѣхѝ и҆́хъ и҆ до́мꙋ і҆а́кѡвлю беззакѡ́нїѧ и҆́хъ. |
| 2ἐμὲ ἡμέραν ἐξ ἡμέρας ζητοῦσιν καὶ γνῶναί μου τὰς ὁδοὺς ἐπιθυμοῦσιν· ὡς λαὸς δικαιοσύνην πεποιηκὼς καὶ κρίσιν θεοῦ αὐτοῦ μὴ ἐγκαταλελοιπὼς αἰτοῦσίν με νῦν κρίσιν δικαίαν καὶ ἐγγίζειν θεῷ ἐπιθυμοῦσιν | 2Менѐ де́нь ѿ днѐ и҆́щꙋтъ и҆ разꙋмѣ́ти пꙋти̑ моѧ̑ жела́ютъ, ꙗ҆́кѡ лю́дїе пра́вдꙋ сотвори́вшїи и҆ сꙋда̀ бг҃а своегѡ̀ не ѡ҆ста́вившїи: про́сѧтъ нн҃ѣ ᲂу҆ менє̀ сꙋда̀ првⷣна и҆ прибли́житисѧ ко гдⷭ҇ꙋ жела́ютъ, глаго́люще: |
| 3λέγοντες Τί ὅτι ἐνηστεύσαμεν καὶ οὐκ εἶδες; ἐταπεινώσαμεν τὰς ψυχὰς ἡμῶν καὶ οὐκ ἔγνως; ἐν γὰρ ταῖς ἡμέραις τῶν νηστειῶν ὑμῶν εὑρίσκετε τὰ θελήματα ὑμῶν καὶ πάντας τοὺς ὑποχειρίους ὑμῶν ὑπονύσσετε. | 3что̀ ꙗ҆́кѡ пости́хомсѧ, и҆ не ᲂу҆ви́дѣлъ є҆сѝ; смири́хомъ дꙋ́шы на́шѧ, и҆ не ᲂу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ; Во дни̑ бо поще́нїй ва́шихъ ѡ҆брѣта́ете вѡ́ли ва́шѧ, и҆ всѧ̑ подрꙋ̑чныѧ ва́шѧ томитѐ: |
| 4εἰ εἰς κρίσεις καὶ μάχας νηστεύετε καὶ τύπτετε πυγμαῖς ταπεινόν, ἵνα τί μοι νηστεύετε ὡς σήμερον ἀκουσθῆναι ἐν κραυγῇ τὴν φωνὴν ὑμῶν; | 4а҆́ще въ сꙋдѣ́хъ и҆ сва́рѣхъ постите́сѧ и҆ бїе́те пѧстьмѝ смире́ннаго, вскꙋ́ю мнѣ̀ постите́сѧ ꙗ҆́коже дне́сь, є҆́же ᲂу҆слы́шанꙋ бы́ти съ во́племъ гла́сꙋ ва́шемꙋ; |
| 5οὐ ταύτην τὴν νηστείαν ἐξελεξάμην καὶ ἡμέραν ταπεινοῦν ἄνθρωπον τὴν ψυχὴν αὐτοῦ· οὐδ᾿ ἂν κάμψῃς ὡς κρίκον τὸν τράχηλόν σου καὶ σάκκον καὶ σποδὸν ὑποστρώσῃ, οὐδ᾿ οὕτως καλέσετε νηστείαν δεκτήν. | 5Не сицева́гѡ поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, и҆ днѐ, є҆́же смири́ти человѣ́кꙋ дꙋ́шꙋ свою̀: нижѐ а҆́ще слѧче́ши ꙗ҆́кѡ се́рпъ вы́ю твою̀, и҆ вре́тище и҆ пе́пелъ посте́леши, нижѐ та́кѡ нарече́те по́стъ прїѧ́тенъ. |
| 6οὐχὶ τοιαύτην νηστείαν ἐγὼ ἐξελεξάμην, λέγει κύριος, ἀλλὰ λῦε πάντα σύνδεσμον ἀδικίας, διάλυε στραγγαλιὰς βιαίων συναλλαγμάτων, ἀπόστελλε τεθραυσμένους ἐν ἀφέσει καὶ πᾶσαν συγγραφὴν ἄδικον διάσπα· | 6Не такова́гѡ( бо) поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: но разрѣша́й всѧ́къ соꙋ́зъ непра́вды, разрꙋша́й ѡ҆бдолжє́нїѧ наси́льныхъ писа́нїй, ѿпꙋстѝ сокрꙋшє́нныѧ во свобо́дꙋ и҆ всѧ́кое писа́нїе непра́ведное раздерѝ: |
| 7διάθρυπτε πεινῶντι τὸν ἄρτον σου καὶ πτωχοὺς ἀστέγους εἴσαγε εἰς τὸν οἶκόν σου· ἐὰν ἴδῃς γυμνόν, περίβαλε, καὶ ἀπὸ τῶν οἰκείων τοῦ σπέρματός σου οὐχ ὑπερόψῃ. | 7раздроблѧ́й а҆́лчꙋщымъ хлѣ́бъ тво́й и҆ ни́щыѧ безкрѡ́вныѧ введѝ въ до́мъ тво́й: а҆́ще ви́диши на́га, ѡ҆дѣ́й, и҆ ѿ сво́йственныхъ пле́мене твоегѡ̀ не пре́зри. |
| 8τότε ῥαγήσεται πρόιμον τὸ φῶς σου, καὶ τὰ ἰάματά σου ταχὺ ἀνατελεῖ, καὶ προπορεύσεται ἔμπροσθέν σου ἡ δικαιοσύνη σου, καὶ ἡ δόξα τοῦ θεοῦ περιστελεῖ σε· | 8Тогда̀ разве́рзетсѧ ра́нѡ свѣ́тъ тво́й, и҆ и҆сцѣлє́нїѧ твоѧ̑ ско́рѡ возсїѧ́ютъ, и҆ пред̾и́детъ пред̾ тобо́ю пра́вда твоѧ̀, и҆ сла́ва бж҃їѧ ѡ҆б̾и́метъ тѧ̀. |
| 9τότε βοήσῃ, καὶ ὁ θεὸς εἰσακούσεταί σου· ἔτι λαλοῦντός σου ἐρεῖ Ἰδοὺ πάρειμι. ἐὰν ἀφέλῃς ἀπὸ σοῦ σύνδεσμον καὶ χειροτονίαν καὶ ῥῆμα γογγυσμοῦ | 9Тогда̀ воззове́ши, и҆ бг҃ъ ᲂу҆слы́шитъ тѧ̀, и҆ є҆щѐ глаго́лющꙋ тѝ, рече́тъ: сѐ, прїидо́хъ. А҆́ще ѿи́меши ѿ себє̀ соꙋ́зъ и҆ рꙋкобїе́нїе и҆ глаго́лъ ропта́нїѧ |
| 10καὶ δῷς πεινῶντι τὸν ἄρτον ἐκ ψυχῆς σου καὶ ψυχὴν τεταπεινωμένην ἐμπλήσῃς, τότε ἀνατελεῖ ἐν τῷ σκότει τὸ φῶς σου, καὶ τὸ σκότος σου ὡς μεσημβρία. | 10и҆ да́си а҆́лчꙋщемꙋ хлѣ́бъ ѿ дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆ дꙋ́шꙋ смире́ннꙋю насы́тиши, тогда̀ возсїѧ́етъ во тьмѣ̀ свѣ́тъ тво́й, и҆ тьма̀ твоѧ̀ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ полꙋ́дне, |
| 11καὶ ἔσται ὁ θεός σου μετὰ σοῦ διὰ παντός· καὶ ἐμπλησθήσῃ καθάπερ ἐπιθυμεῖ ἡ ψυχή σου, καὶ τὰ ὀστᾶ σου πιανθήσεται, καὶ ἔσῃ ὡς κῆπος μεθύων καὶ ὡς πηγὴ ἣν μὴ ἐξέλιπεν ὕδωρ, καὶ τὰ ὀστᾶ σου ὡς βοτάνη ἀνατελεῖ καὶ πιανθήσεται, καὶ κληρονομήσουσι γενεὰς γενεῶν. | 11и҆ бꙋ́детъ бг҃ъ тво́й съ тобо́ю прⷭ҇нѡ: и҆ насы́тишисѧ, ꙗ҆́коже жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ кѡ́сти твоѧ̑ ᲂу҆тꙋчнѣ́ютъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ вертогра́дъ напое́нъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆сто́чникъ, є҆мꙋ́же не ѡ҆скꙋдѣ̀ вода̀: и҆ кѡ́сти твоѧ̑ прозѧ́бнꙋтъ ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ разботѣ́ютъ, и҆ наслѣ́дѧтъ ро́ды родѡ́въ. |
| 12καὶ οἰκοδομηθήσονταί σου αἱ ἔρημοι αἰώνιοι, καὶ ἔσται σου τὰ θεμέλια αἰώνια γενεῶν γενεαῖς· καὶ κληθήσῃ Οἰκοδόμος φραγμῶν, καὶ τοὺς τρίβους τοὺς ἀνὰ μέσον παύσεις. | 12И҆ сози́ждꙋтсѧ пꙋсты̑ни твоѧ̑ вѣ̑чныѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆снова̑нїѧ твоѧ̑ вѣ̑чнаѧ родѡ́мъ родѡ́въ: и҆ прозове́шисѧ зда́тель ѡ҆гра́дъ, и҆ стєзѝ твоѧ̑ посредѣ̀ ᲂу҆поко́иши. |
| 13ἐὰν ἀποστρέψῃς τὸν πόδα σου ἀπὸ τῶν σαββάτων τοῦ μὴ ποιεῖν τὰ θελήματά σου ἐν τῇ ἡμέρᾳ τῇ ἁγίᾳ καὶ καλέσεις τὰ σάββατα τρυφερά, ἅγια τῷ θεῷ σου, οὐκ ἀρεῖς τὸν πόδα σου ἐπ᾿ ἔργῳ οὐδὲ λαλήσεις λόγον ἐν ὀργῇ ἐκ τοῦ στόματός σου, | 13А҆́ще ѿврати́ши но́гꙋ твою̀ ѿ сꙋббѡ́тъ, є҆́же не твори́ти хотѣ́нїй твои́хъ въ де́нь ст҃ы́й, и҆ прозове́ши сꙋббѡ̑ты сла́дѡстны, ст҃ы бг҃ови твоемꙋ̀: не воздви́гнеши ногѝ своеѧ̀ на дѣ́ло, нижѐ возглаго́леши словесѐ во гнѣ́вѣ и҆з̾ ᲂу҆́стъ твои́хъ, |
| 14καὶ ἔσῃ πεποιθὼς ἐπὶ κύριον, καὶ ἀναβιβάσει σε ἐπὶ τὰ ἀγαθὰ τῆς γῆς καὶ ψωμιεῖ σε τὴν κληρονομίαν Ιακωβ τοῦ πατρός σου· τὸ γὰρ στόμα κυρίου ἐλάλησεν ταῦτα. | 14и҆ бꙋ́деши ᲂу҆пова́ѧ на гдⷭ҇а, и҆ возведе́тъ тѧ̀ на благѡты̀ зємны́ѧ, и҆ ᲂу҆хлѣ́битъ тѧ̀ наслѣ́дїемъ і҆а́кѡва ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: ᲂу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша сїѧ̑. |