І҆езекі́илѧ 24
Select texts:
|
LXX, Rahlfs
|
Бі́блїа. Синодальная типография, 1901
|
| 1Καὶ ἐγένετο λόγος κυρίου πρός με ἐν τῷ ἔτει τῷ ἐνάτῳ ἐν τῷ μηνὶ τῷ δεκάτῳ δεκάτῃ τοῦ μηνὸς λέγων | 1И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, въ девѧ́тое лѣ́то, въ мцⷭ҇ъ десѧ́тый, въ десѧ́тый де́нь мцⷭ҇а, гл҃ѧ: |
| 2Υἱὲ ἀνθρώπου, γράψον σεαυτῷ εἰς ἡμέραν ἀπὸ τῆς ἡμέρας ταύτης, ἀφ᾿ ἧς ἀπηρείσατο βασιλεὺς Βαβυλῶνος ἐπὶ Ιερουσαλημ, ἀπὸ τῆς ἡμέρας τῆς σήμερον, | 2сы́не человѣ́чь, напишѝ себѣ̀ и҆́мѧ днѐ сегѡ̀, ѿ негѡ́же ᲂу҆крѣпи́сѧ ца́рь вавѷлѡ́нскїй на і҆ерⷭ҇ли́мъ, ѿ сегѡ̀ днѐ, и҆́же дне́сь, |
| 3καὶ εἰπὸν ἐπὶ τὸν οἶκον τὸν παραπικραίνοντα παραβολὴν καὶ ἐρεῖς πρὸς αὐτούς Τάδε λέγει κύριος Ἐπίστησον τὸν λέβητα καὶ ἔκχεον εἰς αὐτὸν ὕδωρ | 3и҆ рцы̀ при́тчꙋ къ до́мꙋ прогнѣвлѧ́ющемꙋ, и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: наста́ви коно́бъ, наста́ви и҆ влі́й во́нь во́дꙋ, |
| 4καὶ ἔμβαλε εἰς αὐτὸν τὰ διχοτομήματα, πᾶν διχοτόμημα καλόν, σκέλος καὶ ὦμον ἐκσεσαρκισμένα ἀπὸ τῶν ὀστῶν | 4и҆ ве́рзи во́нь на дво́е разсѣчє́наѧ, всѧ́кое разсѣче́нїе до́брое, го́лень и҆ ра́мо, ѡ҆брѣ̑зана ѿ косте́й, |
| 5ἐξ ἐπιλέκτων κτηνῶν εἰλημμένων καὶ ὑπόκαιε τὰ ὀστᾶ ὑποκάτω αὐτῶν· ἔζεσεν ἔζεσεν, καὶ ἥψηται τὰ ὀστᾶ αὐτῆς ἐν μέσῳ αὐτῆς. | 5ѿ и҆збра́нныхъ скотѡ́въ взѧ̑таѧ, и҆ подгнѣща́й костьмѝ под̾ ни́ми: возврѣ̀ и҆ воскипѣ̀, и҆ свари́шасѧ кѡ́сти є҆гѡ̀ посредѣ̀ є҆гѡ̀. |
| 6διὰ τοῦτο τάδε λέγει κύριος Ὦ πόλις αἱμάτων, λέβης ἐν ᾧ ἐστιν ἰὸς ἐν αὐτῷ, καὶ ὁ ἰὸς οὐκ ἐξῆλθεν ἐξ αὐτῆς· κατὰ μέλος αὐτῆς ἐξήνεγκεν, οὐκ ἔπεσεν ἐπ᾿ αὐτὴν κλῆρος. | 6Тогѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: ѽ, гра́де крове́й! коно́бе, въ не́мже є҆́сть ꙗ҆́дъ, и҆ ꙗ҆́дъ не и҆зы́де и҆з̾ негѡ̀: по ᲂу҆́дѡмъ є҆гѡ̀ и҆знесѐ, не падѐ на не́мъ жре́бїй. |
| 7ὅτι αἷμα αὐτῆς ἐν μέσῳ αὐτῆς ἐστιν, ἐπὶ λεωπετρίαν τέταχα αὐτό· οὐκ ἐκκέχυκα αὐτὸ ἐπὶ τὴν γῆν τοῦ καλύψαι ἐπ᾿ αὐτὸ γῆν. | 7Ꙗ҆́кѡ кро́вь є҆гѡ̀ средѣ̀ є҆гѡ̀ є҆́сть, на гла́дцѣмъ ка́мени вчини́хъ ю҆̀: не пролїѧ́хъ є҆ѧ̀ на зе́млю, є҆́же покры́ти ю҆̀ земле́ю, |
| 8τοῦ ἀναβῆναι θυμὸν εἰς ἐκδίκησιν ἐκδικηθῆναι δέδωκα τὸ αἷμα αὐτῆς ἐπὶ λεωπετρίαν τοῦ μὴ καλύψαι αὐτό. | 8є҆́же навестѝ ꙗ҆́рость мою̀( на ню̀) , во ѿмще́нїе є҆́же ѿмсти́ти: да́хъ кро́вь є҆гѡ̀ на гла́дцѣмъ ка́мени, є҆́же не покры́ти є҆ѧ̀. |
| 9διὰ τοῦτο τάδε λέγει κύριος Κἀγὼ μεγαλυνῶ τὸν δαλὸν | 9Тогѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: ѽ, лю́тѣ, гра́де крове́й! а҆́зъ же возвели́чꙋ главню̀ |
| 10καὶ πληθυνῶ τὰ ξύλα καὶ ἀνακαύσω τὸ πῦρ, ὅπως τακῇ τὰ κρέα καὶ ἐλαττωθῇ ὁ ζωμὸς | 10и҆ ᲂу҆мно́жꙋ дрова̀ и҆ возгнѣщꙋ̀ ѻ҆́гнь, ꙗ҆́кѡ да и҆ста́ютъ мѧса̀, и҆ ѡ҆скꙋдѣ́етъ ю҆ха̀, и҆ кѡ́сти и҆ста́ютъ, |
| 11καὶ στῇ ἐπὶ τοὺς ἄνθρακας, ὅπως προσκαυθῇ καὶ θερμανθῇ ὁ χαλκὸς αὐτῆς καὶ τακῇ ἐν μέσῳ ἀκαθαρσίας αὐτῆς, καὶ ἐκλίπῃ ὁ ἰὸς αὐτῆς, | 11и҆ ста́нетъ на главнѧ́хъ є҆гѡ̀, ( то́щь) разгорѣ́сѧ, ꙗ҆́кѡ да и҆згори́тъ, и҆ распали́тсѧ и҆ сгори́тъ мѣ́дь є҆гѡ̀, и҆ и҆ста́етъ средѣ̀ є҆гѡ̀ нечистота̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆скꙋдѣ́етъ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀: |
| 12καὶ οὐ μὴ ἐξέλθῃ ἐξ αὐτῆς πολὺς ὁ ἰὸς αὐτῆς, καταισχυνθήσεται ὁ ἰὸς αὐτῆς, | 12да смири́тсѧ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀, и҆ не и҆зы́детъ и҆з̾ негѡ̀ мно́гїй ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀, и҆ посрами́тсѧ ꙗ҆́дъ є҆гѡ̀: |
| 13ἀνθ᾿ ὧν ἐμιαίνου σύ. καὶ τί ἐὰν μὴ καθαρισθῇς ἔτι, ἕως οὗ ἐμπλήσω τὸν θυμόν μου; | 13въ нечистотѣ̀ твое́й ᲂу҆кро́пъ, поне́же ѡ҆сквернѧ́лсѧ є҆сѝ ты̀ и҆ не ѡ҆чи́стилсѧ ѿ нечистоты̀ твоеѧ̀: и҆ что̀ бꙋ́детъ а҆́ще не ѡ҆чи́стишисѧ по се́мъ, до́ндеже и҆спо́лню ꙗ҆́рость мою̀ въ тебѣ̀; |
| 14ἐγὼ κύριος λελάληκα, καὶ ἥξει, καὶ ποιήσω, οὐ διαστελῶ οὐδὲ μὴ ἐλεήσω· κατὰ τὰς ὁδούς σου καὶ κατὰ τὰ ἐνθυμήματά σου κρινῶ σε, λέγει κύριος. διὰ τοῦτο ἐγὼ κρινῶ σε κατὰ τὰ αἵματά σου καὶ κατὰ τὰ ἐνθυμήματά σου κρινῶ σε, ἡ ἀκάθαρτος ἡ ὀνομαστὴ καὶ πολλὴ τοῦ παραπικραίνειν. | 14А҆́зъ гдⷭ҇ь гл҃ахъ, и҆ прїи́детъ, и҆ сотворю̀, и҆ не ᲂу҆косню̀, и҆ не пощажꙋ̀, и҆ не бꙋ́дꙋ ᲂу҆моле́нъ: по пꙋтє́мъ твои̑мъ и҆ по помыслѡ́мъ твои̑мъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀, гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀ по кро́вемъ твои̑мъ и҆ по помыслѡ́мъ твои̑мъ сꙋждꙋ̀ тебѣ̀, нечи́сте, пресловꙋ́те и҆ вели́кїй на разгнѣ́ванїе. |
| 15Καὶ ἐγένετο λόγος κυρίου πρός με λέγων | 15И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: |
| 16Υἱὲ ἀνθρώπου, ἰδοὺ ἐγὼ λαμβάνω ἐκ σοῦ τὰ ἐπιθυμήματα τῶν ὀφθαλμῶν σου ἐν παρατάξει· οὐ μὴ κοπῇς οὐδὲ μὴ κλαυσθῇς. | 16сы́не человѣ́чь, сѐ, а҆́зъ взе́млю ѿ тебє̀ жела̑нїѧ ѻ҆че́съ твои́хъ въ пораже́нїи, не воспла́чи, нижѐ возрыда́й, нижѐ да прїи́дꙋтъ тебѣ̀ сле́зы, |
| 17στεναγμὸς αἵματος, ὀσφύος, πένθους ἐστίν· οὐκ ἔσται τὸ τρίχωμά σου συμπεπλεγμένον ἐπὶ σὲ καὶ τὰ ὑποδήματά σου ἐν τοῖς ποσίν σου, οὐ μὴ παρακληθῇς ἐν χείλεσιν αὐτῶν καὶ ἄρτον ἀνδρῶν οὐ μὴ φάγῃς. | 17возстенѝ молчѧ̀: стена́нїе кро́ве, чре́слъ пла́чь є҆́сть: да бꙋ́дꙋтъ вла́си твоѝ сплете́ни на тебѣ̀, и҆ сапо́зи твоѝ на нога́хъ твои́хъ, и҆ да не ᲂу҆тѣ́шишисѧ ᲂу҆стна́ми и҆́хъ, и҆ хлѣ́ба мꙋже́й да не снѣ́си. |
| 18καὶ ἐλάλησα πρὸς τὸν λαὸν τὸ πρωῒ ὃν τρόπον ἐνετείλατό μοι, καὶ ἀπέθανεν ἡ γυνή μου ἑσπέρας, καὶ ἐποίησα τὸ πρωῒ ὃν τρόπον ἐπετάγη μοι. | 18И҆ глаго́лахъ къ лю́демъ заꙋ́тра, ꙗ҆́коже заповѣ́да мѝ, и҆ ᲂу҆́мре жена̀ моѧ̀ въ ве́черъ, и҆ сотвори́хъ заꙋ́тра, ꙗ҆́коже повелѣ́сѧ мѝ. |
| 19καὶ εἶπεν πρός με ὁ λαός Οὐκ ἀναγγελεῖς ἡμῖν τί ἐστιν ταῦτα, ἃ σὺ ποιεῖς; | 19И҆ реко́ша ко мнѣ̀ лю́дїе: не возвѣсти́ши ли на́мъ, что̀ сꙋ́ть сїѧ̑, ꙗ҆̀же ты̀ твори́ши; |
| 20καὶ εἶπα πρὸς αὐτούς Λόγος κυρίου πρός με ἐγένετο λέγων | 20И҆ реко́хъ къ ни̑мъ: сло́во гдⷭ҇не бы́сть ко мнѣ̀ гл҃ѧ: |
| 21Εἰπὸν πρὸς τὸν οἶκον τοῦ Ισραηλ Τάδε λέγει κύριος Ἰδοὺ ἐγὼ βεβηλῶ τὰ ἅγιά μου, φρύαγμα ἰσχύος ὑμῶν, ἐπιθυμήματα ὀφθαλμῶν ὑμῶν, καὶ ὑπὲρ ὧν φείδονται αἱ ψυχαὶ ὑμῶν· καὶ οἱ υἱοὶ ὑμῶν καὶ αἱ θυγατέρες ὑμῶν, οὓς ἐγκατελίπετε, ἐν ῥομφαίᾳ πεσοῦνται. | 21рцы̀ къ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, сїѧ̑ гл҃етъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѡ҆скверню̀ ст҃а̑ѧ моѧ̑, велича̑нїѧ крѣ́пости ва́шеѧ, жела̑нїѧ ѻ҆че́съ ва́шихъ, и҆ и҆́хже щадѧ́тъ дꙋ́ши ва́шѧ: и҆ сы́нове ва́ши и҆ дщє́ри ва́шѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́висте, мече́мъ падꙋ́тъ: |
| 22καὶ ποιήσετε ὃν τρόπον πεποίηκα· ἀπὸ στόματος αὐτῶν οὐ παρακληθήσεσθε καὶ ἄρτον ἀνδρῶν οὐ φάγεσθε, | 22и҆ сотворитѐ, ꙗ҆́коже а҆́зъ сотвори́хъ: ѿ ᲂу҆́стъ и҆́хъ не ᲂу҆тѣ́шитесѧ и҆ хлѣ́ба мꙋже́й не снѣ́сте, |
| 23καὶ αἱ κόμαι ὑμῶν ἐπὶ τῆς κεφαλῆς ὑμῶν, καὶ τὰ ὑποδήματα ὑμῶν ἐν τοῖς ποσὶν ὑμῶν· οὔτε μὴ κόψησθε οὔτε μὴ κλαύσητε καὶ ἐντακήσεσθε ἐν ταῖς ἀδικίαις ὑμῶν καὶ παρακαλέσετε ἕκαστος τὸν ἀδελφὸν αὐτοῦ. | 23и҆ вла́си ва́ши на глава́хъ ва́шихъ, и҆ сапо́зи ва́ши на нога́хъ ва́шихъ: не бꙋ́дете терза́тисѧ, нижѐ пла́кати, и҆ и҆ста́ете въ непра́вдахъ ва́шихъ, и҆ не ᲂу҆тѣ́шите кі́йждо бра́та своегѡ̀. |
| 24καὶ ἔσται Ιεζεκιηλ ὑμῖν εἰς τέρας· κατὰ πάντα, ὅσα ἐποίησεν, ποιήσετε, ὅταν ἔλθῃ ταῦτα· καὶ ἐπιγνώσεσθε διότι ἐγὼ κύριος.– | 24И҆ бꙋ́детъ ва́мъ і҆езекі́иль въ чꙋ́до: по всемꙋ̀ є҆ли̑ка сотвори́хъ, сотворитѐ: є҆гда̀ прїи́дꙋтъ сїѧ̑, и҆ ᲂу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. |
| 25καὶ σύ, υἱὲ ἀνθρώπου, οὐχὶ ἐν τῇ ἡμέρᾳ, ὅταν λαμβάνω τὴν ἰσχὺν παρ᾿ αὐτῶν, τὴν ἔπαρσιν τῆς καυχήσεως αὐτῶν, τὰ ἐπιθυμήματα ὀφθαλμῶν αὐτῶν καὶ τὴν ἔπαρσιν ψυχῆς αὐτῶν, υἱοὺς αὐτῶν καὶ θυγατέρας αὐτῶν, | 25И҆ ты̀, сы́не человѣ́чь, не въ де́нь ли то́й, є҆гда̀ возмꙋ̀ ѿ ни́хъ крѣ́пость и҆́хъ, вознесе́нїе хвальбы̀ и҆́хъ, жела̑нїѧ ѻ҆́чїю и҆́хъ и҆ возноше́нїе дꙋшѝ и҆́хъ, сы́ны и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ: |
| 26ἐν ἐκείνῃ τῇ ἡμέρᾳ ἥξει ὁ ἀνασῳζόμενος πρὸς σὲ τοῦ ἀναγγεῖλαί σοι εἰς τὰ ὦτα; | 26въ то́й де́нь прїи́детъ ᲂу҆цѣлѣ́вый къ тебѣ̀ возвѣсти́ти тебѣ̀ во ᲂу҆́шы, |
| 27ἐν ἐκείνῃ τῇ ἡμέρᾳ διανοιχθήσεται τὸ στόμα σου πρὸς τὸν ἀνασῳζόμενον, καὶ λαλήσεις καὶ οὐ μὴ ἀποκωφωθῇς οὐκέτι· καὶ ἔσῃ αὐτοῖς εἰς τέρας, καὶ ἐπιγνώσονται διότι ἐγὼ κύριος. | 27въ то́й де́нь ѿве́рзꙋтсѧ ᲂу҆ста̀ твоѧ̑ ко ᲂу҆цѣлѣ́вшемꙋ, и҆ возглаго́леши и҆ не премолчи́ши ктомꙋ̀, и҆ бꙋ́деши и҆̀мъ въ чꙋ́до: и҆ ᲂу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇ь. |